«У подорожі пізнаю сам себе та свої межі», – автостопер із Мукачева

Павло Пріжегодський – любить подорожувати та знайомитися з європейськими містами, при цьому робить свої мандрівки максимально дешевими, адже він – автостопер. Мрії про незвідані країни та враження від пережитого читайте в рубриці «Наші історії».

– Павле, як Ви наважились на свою першу подорож автостопом?

– Це було випадково. Мій друг – Денис Молодцов, який уже досить давно подорожує, їхав у чергову свою мандрівку – до Мексики, і ми з друзями вирішили поїхати з ним, аби посадити його на літак. Він сказав, що летітиме з Мюнхена, куди планує потрапити через французький Стразбург. Саме там ми і домовилися зустрітися. Та в нас не виходило по датах приїхати вчасно. Але оскільки ми вже були готові до подорожі, то вирішили поїхати в Париж і назад. Це й була моя перша подорож автостопом.

– Чи безпечно подорожувати автостопом?

– Це безпечно, але дуже важко. Адже людина повинна бути готова до різних сценаріїв. Наприклад, остання моя, до речі – найдовша подорож, коли я подорожував один, видалася досить складною. Мені інколи доводилося зупинятись і мотивувати себе знов, аби продовжити те, що я почав. Бо в дорозі різне може статися: потрапляєш під дощ чи застрягаєш десь на всю ніч. У мене були такі випадки: я ночував на автозаправці; дорога займала вдвічі більше запланованого часу; дві з половиною години, змерзлий, стояв під мостом, бо була злива.

– Такі історії не спонукають Вас відмовитися від подорожей автостопом?

– Якраз остання моя подорож була близька до такого відчуття. Я їхав до Парижа. Дорога була настільки важкою, що я мріяв тільки про те, аби прийняти душ, попрати речі і нормально виспатися. Я вже навіть думав вертатися, але додому було довше їхати, тому я відкинув цей варіант, та все ж доїхав до столиці Франції. Коли я нарешті опинився в місті, то мене накрила така ейфорія, таке щастя, що я навіть забув, що відчував напередодні. Тому, коли мені важко – я їду далі.

– Напевно, в таких мандрівках бувають і цікаві знайомства, можете згадати те, яке запам’яталось найбільше?

– Так, звичайно! Це була дорога з Гамбурга до Амстердама. Був дуже важкий день: я перебіг автобан – мене оштрафували на 10 євро, поїхав не в той бік… Загалом, я дуже пізно дістався до Нідерландів і мені залишилося проїхати ще 100 кілометрів до Амстердама. Я почав голосувати, і зупинився хлопець, який сказав, що підкине – куди мені треба. Мене вразило, що він повіз мене в Амстердам, хоча йому було зовсім не по дорозі. Хлопця звуть – Тьєбе, він пригостив мене бургером і спитав, чи не зіграю я йому на гітарі. Я не відмовив, та, як виявилося, вона була зламана. Так от, наступного дня Тьєбе запропонував мені купити нову гітару. Я не хотів приймати такий подарунок, але оскільки я – музикант, то не зміг відмовитися. От така була крута історія.

– Які з побачених міст вразили найбільше?

– Люблю Париж і це – кохання з першого погляду. Останній раз я туди їхав цілеспрямовано. Я не ходив видатними місцями, а просто гуляв вулицями, сидів у парку та навіть написав пісню. Відкрив для себе Брюссель, я не очікував, що він буде настільки гарним, відкрив для себе Гамбург, ці два міста реально мене здивували. Не сподобався – Амстердам, хоча я думав, що сподобається. Берлін цікавий, більше з історичної точки зору.

– Які країни хочеться відвідати в майбутньому, можливо, готуєшся вже до наступної подорожі?

– Ні, не готуюсь. В мене так: припече, я за два тижні збираюся й їду. Це все дуже спонтанно. Це якісь такі емоційні поштовхи. Цього разу в мене просто ностальгія була, бо я дуже хотів у Париж. Так вийшло, що в мене з усіма моїми проєктами було вікно і я взяв та й поїхав. Наразі ж, дуже хотів би дістатися океану, десь у Франції чи Іспанії, в Італію хотів би і Скандинавію. Оце те, що мені було б цікаво. Звісно, хочеться в Сполучені Штати, але поки беру до уваги ті країни, в які не потрібно візи.

– Після багатьох мандрівок, може, вдалося вже для себе визначити, що дають такі подорожі?

– Для мене це – можливість дізнаватися більше про себе, в першу чергу. Ти ставиш собі виклик і йдеш до своєї мети. Можу провести паралель між подорожами автостопом із нашим життям. Так от, у подорожі ти не можеш зупинитися і сказати – я більше не хочу, бо якщо ти вже пройшов якийсь шлях, то в будь-якому випадку доведеться продовжувати рухатись: уперед чи назад. Саме так, у житті ми часто опускаємо руки. Такі подорожі вчать, мене особисто, – йти до кінця. Тим паче, що я не брав ніколи резерв грошей на літак, наприклад, перетнув кордон і все – вороття нема. Хоча я не раджу нікому робити так, як я. Пам’ятаю на подорож у два європейські міста в мене залишалось 15 євро. Тоді мені трапився добрий чоловік у Бельгії, який просто так дав 60 євро. Завжди мають бути додаткові кошти, на всяк випадок. Та й не варто забувати тим, хто наважиться їхати за кордон автостопом, про екіпірування й ті важливі речі, які знадобляться в дорозі, окрім грошей, про які я вже сказав. Отже, беремо із собою великий рюкзак, спальний мішок, дощовик, одяг теплий, їжу, документи, онлайнкарти. Добре, якщо є європейська сімкарта.

– Якщо дорога в таких поїздках переважно – безкоштовна, то як щодо їжі та житла?

– Ну, я дуже багато взяв із собою їжі швидкого приготування і гречку із собою також взяв. Але, якщо хочеться скуштувати щось інше в дорозі, то є в Європі й дешеві супермаркети. Це – Penny, Aldi і Lidl. Там за 5 євро можна купити чимало їжі. А от щодо житла, то є чудовий і безкоштовний спосіб, а ми ж хочемо в таких подорожах звести витрати до мінімуму, можна скористатись програмою каучсерфинг. Ви в інтернеті знаходите людей, які готові безкоштовно надати місце для ночівлі, пишете тій людині, дивитеся відгуки про неї та приїжджаєте в гості. Все дуже просто! Тому раджу тим, хто любить подорожувати, спробувати й такий вид мандрівок, як автостоп. Та скористатись моїми, так би мовити, підказками.

Ірина ГРАБКО