Надія Дьолог: крилатим ґрунту не треба!

На усіх своїх фотографіях вона усміхнена. І здається, що її посмішка – це та міцна броня, яку не зломить ніщо. Навіть її доля… А та ніколи її не пестила, а підкидала все нові й нові випробування. І здається, чим вище вона дряпалася вгору, тим сильнішим був вітер. Утім таких, як Надія Дьолог, не так легко зламати. Бо ламає насамперед вона – усі стереотипи про людей з обмеженими можливостями. Бо, як то кажуть, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо…

Сьогодні Надія Дьолог – чемпіонка Європи і світу з фехтування на візках, а ще готується на Паралімпіаду 2020 року. І хто б міг подумати, що ця тендітна дівчинка, яка, здається, навічно має бути під опікою, доб’ється в житті усього сама і стане гордістю не тільки для Закарпаття, але й усієї України.

Вона народилася в маленькому гірському селі Тарасівка, що на Тячівщині. З дитинства була дуже непосидючою, справжньою бешкетницею. Вилізти на дерево і гратися там у хованки було для неї улюбленою забавою. Та нещастя не запитувало, коли приходити. Коли Надійці було 10 років, вона впала з черешні. Сильного ураження зазнав грудний відділ хребта. І вирок лікарів як грім посеред ясного неба – це дівча більше ніколи не буде ходити.

– Я травмувалася в дитячому віці й майже не пам’ятаю, як це ходити, – розповідає Надія. –  Мене оточили любов’ю в сім’ї, і мама, і всі мої брати, я не почувалася інвалідом… Брати мене возили в школу, на прогулянки, сестра навіть ходила зі мною в похід, штовхала візок по горах. Але все життя так тривати не могло! Я знала, що хочу чогось досягти, хочу себе реалізувати, чого б мені це не коштувало. Звичайно, це виглядало нереально. Але мої близькі дозволили мені спробувати. І я скористалася цим шансом.

Вона перевернула своє життя у 25 років. Просто одного дня зібрала свої речі і сама поїхала до Ужгорода. Надія мріяла вступити до університету та нарешті стати самостійною. І їй це вдалося. Щоправда, не без спотикань та поразок. Але кожного разу вона підіймалася і йшла далі.

– Світ не без добрих людей. У свій час Бог подарував мені таких друзів, які стали моїми щасливими квитками у це життя. Вони мені все показали, навчили. Я закінчила УжНУ, бо мрію стати соціальним працівником. Мені було страшно важко. Перші півроку це взагалі було суцільне жахіття! Я виходила з УжНУ і навіть не могла зорієнтуватися, в яку сторону мені їхати додому. Але з часом до всього звикаєш…

Спорт у життя Надії прийшов неочікувано. Їй запропонували займатися паверліфтингом (штовхання штанги в лежачому положенні). Це перший вид спорту, де вона почала серйозно тренуватися. І як виявилося, дуже вдало. Надія Дьолог стала чемпіонкою України й Угорщини з паверліфтингу. Утім через свої травми та слабкий хребет була змушена відмовитися від цього виду спорту. Без будь-яких планів і радше із цікавості одного разу прийшла на фехтування.

– На першому своєму змаганні з фехтування я здобула третє місце. А для мене це неприпустимо! Це був як ляпас. Я маю бути першою! Я люблю перемагати! Почала тренуватися серйозніше. Фехтування мене багато чого навчило в житті. Насправді це дуже складний вид спорту. Тут недостатньо бути сильним. Треба бути розумним, швидким, хитрим, прораховувати тактику… Тут перемагаєш не лише фізично, технічно, але й психологічно. Фехтування гартує характер.

Надія навчилася посміхатися проблемам, руйнувати стереотипи і дивитися у вічі людям, які її жаліють. І, можливо, саме у цих очах люди побачать неабияку силу, яка здатна рухати гори.

– Мене часто жаліють. А я просто ненавиджу це відчуття. Іноді навіть на вулиці, коли я їду, прохожі намагаються мені дати гроші. Я розумію, що людей не зміниш. Тому намагаюся не ображатися на них, – розповідає Надія. – Щодня я намагаюся мінятися сама. Рости, розвиватися, досягати нових вершин. Тому все залежить від людини. Якщо ти отримав статус людини з інвалідністю, то сам повинен вирішити для себе, чи прийняти і жити з цим, чи почати себе жаліти і знівечити повністю своє життя. Я знаю прекрасних людей на візку, які реалізували себе в мистецтві, спорті. І водночас людей, які повністю здорові просто зруйнували своє життя.

Тому ти сам обираєш, чи в тебе обмежені можливості, чи ні…

Зараз Надія Дьолог посилено готується до Паралімпіади 2020 року, яка має відбутися в Токіо. Уже від її результатів стане зрозумілим, в якому руслі далі буде проходити її життя. А мріє вона про одне – допомагати людям з інвалідністю. Надихати, вчити, підказувати…

Зараз вона є менеджером проекту “Доступно”. Ідеться про облаштування простору в українських містах для людей з інвалідністю. Надя зізнається: нам ще рости й рости до наших країн-сусідів. Тут ти рухаєшся вулицями не завдяки, а всупереч усьому. Криві пандуси, височезні бордюри – з ними доводиться боротися мало не щодня. Утім Надійка бачить, що місто змінюється на краще, і її це неабияк тішить. Бо вона просто обожнює Ужгород. Тому що це місто, в якому вона ще раз народилася…

Христина БІКЛЯН