23424
17:21 6.082018

Шати і реп’яхи трудової міграції закарпатця

Цікаве 2546

До виходу на пенсію пан Петро, мабуть, і не припускав, що минуть два роки й він трудитиметься в Празі.

Чоловік ніколи не цурався фізичної праці. І при цьому практично всю свідому частину свого життя був керівником. Тривалий час обіймав посаду начальника одного із найбільших промислових підприємств Іршави, очолював районну комунальну службу, пройшовся й коридорами влади в місцевому «білому домі» – це вже радником кількох голів районної ради.

Зовні він і тепер аж ніяк не нагадує пенсіонера, а коли його тоді 60-річного обрали головою районної організації ветеранів України, серед своїх сивочолих колег з інших районів області виглядав зовсім молодим. Так склалися обставини, що довелося вирушити в Прагу на заробітки, де вже кілька років до того заробітчанський хліб смакувала його дружина Ольга.

– Коли приїхав до чеської столиці, господар фірми, знаючи жагу нашого люду до заробітку, запропонував мені два варіанти зайнятості, – ділиться під час розмови в скверику чоловік. – За одним мав працювати стільки ж годин, як самі чехи, отримуючи при цьому 600–700 доларів, за іншим – потрудившись більше часу, заробляти цілу тисячу. Знайдіть мені серед своїх знайомих земляків, котрі б не обрали другий варіант.

Не доводиться й говорити, на що пристав наш знайомий. Спочатку, правда, пройшов своєрідне випробування: за допомогою нехитрого пристрою мав посікти на салат майже тонну капусти. Його місцевий напарник не встигав із качанистої вибирати тверду серцевину.

– Навіть твердість біцепсів пробував, – сміючись, згадує той випадок Петро Васильович.

Людина він надзвичайно толерантна, приязна в спілкуванні та стосунках. Його комунікабельність, уміння налагоджувати контакт із людьми різного соціального стану, характеру вражає всіх, хто знайомий з ним. Працюючи експедитором на «Fakultni nemocnice NA Bulovce», постійно спілкується як із місцевими жителями, пацієнтами лікарень та обслуговуючим персоналом, так і трудовими мігрантами, що переважно є закарпатцями.

Трудова міграція в Чехію значної частини працездатного населення нашого краю давно вже стала повсякденним явищем. І не тільки в цю країну. Заробітна плата, умови праці, побуту в Європі набагато кращі, ніж ті, які пропонують (якщо взагалі пропонують) роботодавці в Україні. Трудова міграція – явище, що потребує дослідження й насамперед належної уваги державних мужів, котрим не байдужа доля країни та її народу. Навіть те, що на поверхні, – зниження соціальної напруженості через незайнятість працездатної частини жителів західного регіону України, надходження значних сум у валюті. Це дозволяє виживати батькам-пенсіонерам, оплачувати комунальні послуги, лікування, навчання дітей. Урешті-решт ремонтувати чи будувати житло тим, хто не втратив надію, що в цій країні все-таки можливі зміни на краще. Але поряд із позитивними набутками в міграційного процесу є чимало й реп’яхів, які чи не суцільно вкривають ці такі яскраві шати.

– У перші дні на підприємстві мене вразила одна деталь, – передає своє тогочасне здивування пан Петро. – На всіх без винятку морозильних камерах і холодильниках висіли навісні замки. Не втримався, запитав господаря. І був вражений почутим: «Це від ваших, українців».

І тепер, коли пан Петро переповідає, мабуть, не вперше цю історію, у його голосі відчувається гіркота, якась жалість, ніби веде мову про чиюсь фізичну недугу.

Під час нашої не такої вже й довгої бесіди цей немолодий чоловік, – природі якого властиво ділитися добром, приходити на допомогу в скрутну хвилину, знаходити можливості, щоб знімати і фізичний, і душевний біль, – здається, не може позбутися ще однієї душевної травми.

– Наші земляки займаються й такою негожою справою, – ділиться закарпатець. – Відомо, що не всі українці працевлаштовуються легально. Дехто трудиться, маючи на руках тільки біометричний паспорт. З усіма відповідними наслідками. Та маємо таких вихідців із рідної землі, які, увійшовши в довіру, доносять ці відомості в поліцію.

Коротка зустріч після кількох місяців, відколи не бачилися. Пан Петро в клопотах. Недавня стихія зруйнувала дах на його будинку, як і в більшої частини мешканців села. Від держави про поміч чути хіба що слова. Доводиться займатися ремонтом. Подальші ж наміри заточені знов на Чехію.

Він, слід сказати, не єдиний такий у місцевому «білому домі». Хтось уже до нього встиг з’їздити на заробітки за кордоном та надбати фінансову перину, чиїсь батьки там, дехто попрацював, та й подався аж за океан, хтось для цього використовує відпустку.

Не хочеться навіть озвучувати те невтішне, що напрошується як висновок.

Михайло ДОБРИН

 

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Новини
З нагоди національного свята Товариство угорської культури Закарпаття організувало в Берегові прем’єрний показ фільму
17:05
Фінал ІІ (міського) етапу футзальних змагань «Пліч-о-пліч всеукраїнські шкільні ліги» в Ужгороді
16:39
«Чути дітей»: у Скансені відкрили виставку дитячих історій про життя під час війни
16:22
Спілка закарпатських угорських багатодітних родин підбила підсумки творчого конкурсу
16:09
Під час профілактичних заходів серед водіїв мототранспорту на Закарпатті зафіксовано ряд порушень
15:55
У селі Бодалово відзначили річницю Угорської революції та визвольної боротьби 1848–1849 років
15:40
У Міжгір’ї розкрили угон автомобіля
15:26
До місцевих бюджетів Закарпаття перераховано понад 1,3 млрд гривень податків
15:15
У Мукачеві провели чемпіонат міста з шахів серед жінок
14:58
У Мукачеві у затриманого наркоторговця вилучено понад 200 доз «товару»
14:47
Всі новини