Глиняні «шедеври» ужгородки – заняття для серця і душі

Недарма кажуть, що творчі люди творчі в усьому. Так, ужгородку Тетяну Літус, попри її юний вік, уже з упевненістю можна назвати чудовим керамістом, але останні два роки життя майстриня присвятила гончарству. Тепер це те, чим живе Тетяна, у свої вироби вона вкладає душу й серце.

Як саме почалося її захоплення? Якими є тонкощі створення глиняних «шедеврів»? Про це майстриня готова розповідати годинами, і коли сидиш навпроти неї, складається відчуття, ніби ти поринаєш у її уяву та фантазію – бачиш усе те, що бачить вона….

Становлення художньої натури Тетяни почалося в дуже ранньому віці, коли мама привела її разом із сестрами на гурток кераміки. «Добре пам’ятаю той час, і хоча тоді я відвідувала заняття всього два роки, уже в більш дорослому віці продовжила навчання і вступила до Ужгородського коледжу мистецтв ім. Адальберта Ерделі, – каже майстриня. – Там я вчилася протягом чотирьох років, відтак у Закарпатській академії мистецтв. Моя спеціалізація – кераміка, ручна ліпка. Це переважно різні скульптурки, керамічні панно, картини на різні сюжети та розпис».

Тетяна розповідає, що почала цікавитися гончарством не так давно, а до цього займалася виключно керамікою та розписом. Саму ідею їй підкинула подруга, яка попросила зробити для неї дві чашки та тарілку.

«Я планувала попросити свого друга, що займався гончарством, виконати це замовлення, а я б тільки розписала предмети. Але все йшло не так, як задумувалося…. нічого не виходило – це був ніби знак. Тому я вирішила сама навчитися гончарити. Це був довготривалий процес, але постійна практика та вдосконалення навиків дали свої плоди. Гончарства я вчилася сама по відеоуроках, дивилася, як працюють інші, і вже пробувала сама. Бувало й таке, що питала у професіоналів поради, що і як правильніше зробити, але в основному до всього помаленьку доходила сама», – розповідає майстриня.

Разом з тим десь близько року тому Тетяна почала займатися з дітками керамікою (ручною ліпкою) в одному з ужгородських приватних центрів розвитку, а згодом відкрила власну студію.

«Кожне наше групове заняття має певну тематику. Якщо дитині не подобається робити саме це, то я вигадую щось інше, щоб зацікавити її, адже під час занять у малечі розвиваються і мислення, і уява. У цій справі важливо до кожного знайти свій підхід, мати терпіння. Займатися з дітками, навчати їх чогось нового та бачити цілковиту віддачу й захоплення в їхніх очах – це те, чим я живу», – розповідає майстриня.

Щодо гончарства, то для широкого загалу Тетяна почала викладати лише декілька місяців тому. Увесь свій вільний час вона проводить у майстерні й завжди намагається створити щось нове, випробувати нові техніки, але найчастіше все-таки виготовляє посуд: чашки, тарілки, підсвічники та різноманітне кухонне начиння.

Тетяна наголошує, що глина для роботи має бути ідеально перебраною, м’якою та без камінців. Звісно, можна взяти і звичайну, піти в будь-який сад і накопати відерце, але її потрібно буде ретельно підготувати, витратити досить багато часу. Тому вигідніше купити вже готовий якісний продукт. Майстриня замовляє його аж зі Львова.

Процес виготовлення певного виробу такий: берете глину, починаєте робити запланований виріб, потім він має висохнути, а далі вже підключаєте фантазію – чи розписуєте, чи вирізуєте певні деталі, можна зробити якісь наліпки, тобто все, чого побажає душа! Після цього вироби проходять перше спеціальне випалення в печі та повністю застигають. Другий етап – глазурування, під час якого річ покривають різними кольорами та знову в піч. Тоді вже виріб вважається повністю завершеним.

«Я не дотримуюсь якого певного стилю, бо не вважаю, що моя майстерність досягла такого високого рівня. Постійно шукаю себе в різноманітних техніках, постійно вчуся чогось нового чи в глазуруванні виробів, чи в техніці самого гончарства, тому ще є куди рости. До прикладу, можна виготовити вазу, яка буде одразу з тріщинами, це дуже гарно. Для цього під час роботи слід використовувати спеціальні матеріали, з якими теж потрібно навчитися працювати», – каже Тетяна.

Є цікава японська техніка під назвою «нерікомі» – це застосування одразу двох видів глини, червоної та білої. Їх потрібно змішати між собою пластами чи у вигляді кулі, яка на гончарському станку перетворюється на різнорівневий кольоровий витвір. Предмети, виготовлені за допомогою цієї техніки, на вигляд дуже незвичайні та цікаві.

«Я хочу, щоб людей об’єднувало мистецтво, зокрема гончарство. Тому планую придбати більшу піч та ще один гончарний круг і проводити не тільки індивідуальні або сімейні класи з гончарства, а й курси для більшої аудиторії. Можливо, навіть створити творчу школу», – додає майстриня.

Виріб, яким найбільше пишається Тетяна, – випускна робота в коледжі. Для її створення було витрачено чимало часу та зусиль. Ця робота була поетапна і зайняла декілька місяців, але результат виявився того вартий. Якщо говорити конкретніше, то це використання змішаної техніки гончарства та гіпсових форм і шлікерного лиття (коли розведену рідку глину заливають у гіпсову форму, потім її виливають, а стіни гіпсової форми набираються глини).

«Звичайно ж, готовий виріб потрібно було цікаво розписати. До цього всього я довго йшла, але кінцевий результат дуже порадував. Я сама не очікувала, що так гарно вийде. А нещодавно зробила велике кашпо під квіти, це набагато важче, ніж просто чашку чи вазу, тут потрібно працювати одразу з великим шматком глини (вагою десь 4 кг). Важливо відцентрувати виріб, адже без цього він вийде кривий, не набуде потрібної форми, і вся робота піде нанівець. Коли працюєш із великим шматком, робота потребує набагато більше зусиль. Це ніби спортзал, у такому процесі задіяні всі м’язи тіла», – розповідає Тетяна.

Процес створення виробу пояснити дуже важко, це потрібно бачити на власні очі, але те, як майстриня розповідає про кожен нюанс чи дрібненьку деталь своєї роботи, надихає на творчість і тих, хто поряд із нею. Після розмови з Тетяною мені теж захотілося прийти в її затишну майстерню і спробувати створити щось власними руками. Недарма кажуть: мистецтво надихає!

Вікторія КОПИНЕЦЬ