Вони доводять, що справжнє кохання дійсно існує

Познайомилися, будучи ще студентами. Вона тільки-но вступила до вишу, а він закінчив перший курс навчання.

Випадково зустрілися на студентській вечірці, і з тих пір більше не розлучалися. А днями вони разом відсвяткували «золотий» день народження своєї сім’ї. Їхньому подружньому життю виповнилося цілих 50, уявляєте?

«Він мені одразу сподобався. Розумний, начитаний. Нам було дуже цікаво разом. Ми завжди мали про що поговорити. Тому й обрала його собі за чоловіка. Кажуть, що це хлопці обирають дівчат. Неправда! Вони лише так думають. Насправді завжди обирає жінка», – зізнається Вероніка Йосипівна. «Ага, кажеш, що я розумний, бо на тобі одружився? – з гумором відповідає чоловік, Віктор Іванович. – Якщо серйозно, то я одразу на інтуїтивному рівні відчув, що вона – моя. Шлюби й справді створюються на небесах. Треба просто знайти свою людину».

За два роки вони вирішили одружитися. «Я ніколи особливо не мріяла про пишне весілля. Ми вирішили скромно відзначити цю подію, обмежившись реєстрацією шлюбу в РАЦСі. Не хотіла й традиційно довгої весільної сукні. Та братова дружина Рита дуже здивувалася: «Як це? Ти ж навіть не відчуєш себе нареченою». Саме вона за два дні до весілля знайшла для мене весільне вбрання: довгу білу сукню, фату, взуття, підібрала букет та організувала святкову вечерю. Я щаслива, що все склалося саме так, тепер у нас є що згадати. Ми надзвичайно вдячні Риті за створене нею свято. На 50-ту річницю нашого весілля ми поїхали до неї, аби ще раз подякувати їй і розділити нашу радість з нею», – каже пані Вероніка.

Через рік у молодого подружжя з’явилася донечка Анжеліка. «У її вихованні нам дуже допомогла мати чоловіка. Поки я навчалася, вона доглядала за своєю онукою. Із свекрухою мені взагалі дуже пощастило. Вона була мудрою жінкою. А за кілька років у нас народилася молодша донька – Марина. Тоді я вже була трохи досвідченішою мамою», – розповідає Вероніка Йосипівна.

Час минав, а їхнє кохання ставало від того лише сильнішим. Складається враження, що вони просто створені одне для одного. «А ось, уявіть собі, ми ні за одним гороскопом не сумісні. Але наперекір усім передбаченням ми разом, і ми щасливі», – продовжує пані Вероніка.

«Нема жодних секретів, як прожити стільки років разом. Головне – не лише самому жити, але й давати жити іншому. Думати потрібно про обох. А ще підтримка. Дуже важливо, коли ти відчуваєш, що є людина, яка тебе вислухає і зрозуміє», – зауважує Віктор Іванович. «Терпіння й покірність – це основне. Не завжди буває легко. Але треба поступатися, іти на компроміси, аби було добре обом. А ще – бути чесними, відвертими. Буде брехня – не буде довіри, а, відповідно, й міцних стосунків. Треба слухати одне одного і, головне, чути. Чоловіку потрібно завжди залишатися чоловіком, а жінці – постійно хвалити й підтримувати його. У будь-якій сім’ї погоду завжди робить жінка, від неї дуже багато залежить», – додає Вероніка Йосипівна.

1. P. S. Коли знайомишся з такими людьми, то вкотре переконуєшся – справжнє кохання дійсно існує. Лиш за нього варто постійно боротися, деколи навіть із самим собою. А ще багато працювати над взаєминами, бо стосунки – найтяжча й водночас найприємніша робота.

Саме завдяки такій роботі героям нашого матеріалу і вдалося пройти чимало випробувань, від яких їхнє кохання стало тільки сильнішим. Бажаємо «золотому подружжю» зберігати ці почуття ще багато-багато років і залишатися прикладом гармонії жіночої мудрості та чоловічої мужності.

Ірина ФРІДМАНСЬКА