36028
21:32 7.052021

Три історії жителів Стужиці. Фото

Цікаве 7993

Під час престуру Ужанською долиною вперше побувала у селі Стужиця, що на Березнянщині Закарпатської області. Село тупикове, далі вже кордон. Розташоване під синіми Бескидами серед лісистих гір на відстані 30 км від смт Великий Березний, колишнього райцентру. До Ужгорода 70 км.

Краєвиди села

Назва села походить від слова «студінь», холодом віяло від гори Равка, а епідемія холери розкидала село по всій долині річки Світлої, об’єднавши назви Стара і Нова Стужиця. Перші письмові згадки датуються 1559 роком. Хоча цьогорічна весна пізня, теплом не балує нас, але коли ми приїхали до Стужиці, а це було 26 квітня, то тут було набагато холодніше, як у Перечині. У нас уже цвіли білі магнолії, форзиція, зазеленіло, а тут дерева ще зовсім голі, цвіли тільки жовті нарциси та глуха кропива пурпурова на орних землях. Селяни поралися у садах та на скромних обійстях: прибирали сухі гілки та торішнє опале листя, підмітали, одним словом готувалися до Великодня.

Тут все пізно розпускається і цвіте

У селі проживає близько тисяча чоловік. Велика кількість людей перебуває за кордоном на заробітках. Декілька дерев’яних хат розвалилися від давності. Є адміністративна будівля сільради, дві школи, сімейна амбулаторія, дві православні церкви, кілька магазинів, природоохоронне науково-дослідне відділення Ужанського національного парку.

У селі та на його околицях знаходиться чимало цікавих природних та історичних об’єктів, адже Стужиця знаходиться на території Ужанського національного парку, який входить до складу українсько-польсько-словацького Міжнародного біосферного резервату «Східні Карпати».

Надзвичайно цікаві об’єкти Стужиці: Букові праліси – охороняються з 1908 року, а з 2007-го включені до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат». Встановлена пам’ятна стела на місці стику кордонів трьох країн – України, Польщі та Словаччини. Туристів приваблюють пам’ятки природи – Дідо-дуб та Дуб чемпіон, яким 1200-1300 років. Окружність стовбура – 9,1м; висота – 30м.

Дуб чемпіон

Я поспілкувалася з трьома жителями Стужиці. У кожного з них своя життєва історія.

Батьки шестеро дітей та 10 онуків проживає один

Микола Халахан порався у саду з граблями – прибирав торішнє опале листя. Підійшов до нас, коли оглядали Дуб чемпіон. Познайомилися, розговорилися. Чоловік розповів, що має глибоке стужицьке коріння – його предки заснували село. Народився 1942 року в багатодітній сім’ї, з вісьмох дітей живуть троє: він та дві молодші сестри, одна із них залишилася в рідному селі, а друга живе у Харкові. Пану Миколі буде 79 років, 38 пропрацював водієм, з них 20 за кермом лісовозу (на лісокомбінаті у Жорнаві). Ті часи згадує добрим словом, бо тоді «була робота». В 14-річному віці поїхав до Росії на заробітки. Там був призваний до лав Радянської армії. Повернувся додому через десять років. Невдовзі одружився, з дружиною прожив 53 роки.

Микола Халахан

– Уже два роки, як жона моя там, – показує у бік кладовища. Ледве стримує сльози. – Народили і виховали шістьох дітей, маю 10 онуків та одного правнука. Живу сам, бо діти на заробітках: старший у Австрії, а інші у Чехії. Тут роботи нема, то мусять іти у світ, аби заробити гроші. Приїжджають, але дома довго не затримуються.

Питаю, чи тримає худобу, птицю.

– Маю лише курки та пса. Раніше були і свині, і корова. Як жона померла, корову продали. Земля є, але діти казали, обим нічого не садив. Продукти купую. Маю дві хижі, живу в старій дерев’яній. У хаті та дворі порядок підтримую, їсти собі зварю, та і сестра приносить. Подивитися на наші дуби приїжджає багато туристів, чехів,словаків, журналісти, розказую їм, що питають. З тими, що бавився коло дуба, уже нема в живих. Багато людей померло останніми роками. Наше село файне, але студене, все розпускається і цвіте пізно. У довколишніх лісах є гриби, раніше багато збирав, а тепер я уже старший чоловік, то від хижі далеко не йду, – опираючись на держано граблів, мій співрозмовник тяжко зітхає.  

У Стужицю – за невістку

Біля церкви святого арх.Михаїла (1894р.) дві молоді жінки вправно полють бур’яни, підкопують квіти. Світлані 29 років, виглядає молодше. Народилася у селі Лубня, сюди вийшла заміж. Каже, що жити тут подобається, має власне авто, тому поїхати кудись нема проблеми. Натомість її рідне село вимирає, люди тікають з нього. Друга жінка також тут у невістках. Називатися не бажала. Світлана розповіла, що до Стужиці вийшли заміж не тільки вони та інші дівчата з довколишніх сіл, а і з Великого Березного та Ужгорода.  

45 років вчителем початкових класів

У селі діє початкова школа, яку збудували за чехів у 1927 році. Побудована з дерева, отож у ній взимку не так і холодно. Біля школи зустріла вчительку та двох учнів. Олена Василівна розповіла, що у школі працює з 1976 року.

 – Навчалося і 35-40 учнів, тепер маємо 13. Працюю тільки до кінця навчального року, а далі йду на заслужений відпочинок. Досить з мене 45 років, – посміхнувшись каже Олена Василівна. Через брак часу наше спілкування були змушені припинити. 

Тетяна Грицищук, фото автора

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне