https://rx.ua
33674
18:21 17.102020

Як екскурсія до Ужгорода назавжди змінила життя української дівчини

Цікаве 2275

Героїня нашої розповіді – тернопільчанка Катерина, яка переїхала з України до Німеччини ще у 2013 році. Вона виросла у звичайній інтелігентній сім’ї, де батьки – педагоги, які не покладаючи рук працювали все життя, щоб створити своїм дітям гідні умови для самореалізації. І якщо старший брат Олексій уже давно завершив навчання в університеті та працював, створив сім’ю і став батьком, то Катя ще шукала себе, хоч і мала хорошу освіту. Та й сім’ю створювати не дуже поспішала, бо минулі стосунки завершилися, м’яко кажучи, не дуже вдало.

«Колись я і не задумувалася над тим, щоб виїхати з України, але я завжди хотіла жити кращим життям, ніж прожили мої батьки. Саме тому у певний момент і з’явилася ідея поїхати до нормальної європейської країни і спробувати себе там реалізувати. Але конкретного плану і дедлайну я собі не ставила…

І взагалі, вибрала я Німеччину спонтанно, бо спочатку думала і мріяла про Францію. Навіть французьку мову почала вчити. Але життя таке непередбачуване… Просто одного разу погодилася з друзями поїхати до Ужгорода на вихідних на екскурсію.

Нас чекав прекрасний гід, який за кілька годин показував нам це дуже гарне і старовинне місто. І вже коли ми попрощалися з ним, то всі вирішили піти трохи посидіти у пабі, бо до поїзда ще було кілька годин. Коли ми зайшли у паб, то одразу почули німецьку мову. А все через те, що там уже сиділа досить емоційна компанія молодих чоловіків, які дивилися якийсь футбольний матч, дуже голосно його коментували саме німецькою і пили пиво. Ми теж присіли за великий столик і почали ділитися враженнями за весь день.

І тут один із компанії «німців» підійшов до нас і попросив, чи не міг би хтось із нас їх сфотографувати. Я чомусь перша підняла руку і погодилася. Після того, як я зробила пару фото, він подякував мені й спитав щось німецькою, але я тільки головою похитала, бо нічого не зрозуміла. Тоді він перейшов на англійську і спитався, чи я його розумію. Я відповіла, що так. Ми трохи поговорили, а далі розійшлися і сіли за свої столики… Так ми і познайомилися з Йоганом Бауером – моїм теперішнім чоловіком.

Перед нашим виходом із пабу Йоган знову підійшов до мене і попросив контактний номер телефону чи електронну адресу. Я задумалася на мить, а далі показала йому свій акаунт у Фейсбуці, він його сфотографував на смартфон і все. Ми пішли собі на поїзд, а вони залишилися. Вже у поїзді я подумала, що це було просто так, із ввічливості. Але за кілька днів Йоган попросився до мене у друзі і понеслося – повідомлення, лайки, коментарі під моїми фото, привітання зі святами…

А одного разу він попросив мою скайп-адресу і за пару хвилин передзвонив мені. Це були вихідні і я змогла досить довго з ним поговорити. Так ми спілкувалися десь вісім місяців, а потім він запросив мене до себе у гості. Просто отак взяв і запросив. Я, звичайно, зніяковіла і не знала що відповісти, бо почуття були якісь незрозумілі – ми з ним вживу поговорили пару хвилин, спілкувалися онлайн, мали багато спільного і це більше нагадувало просту хорошу дружбу, а тут – у гості запрошують, і не на сусідню вулицю, а у Гамбург, а він у Німеччині знаходиться.

Я чесно відповіла йому, що подумаю і дам відповідь за кілька днів. Уже після розмови я підійшла до своєї мами і прямо запитала, що мені робити. Моя мама чомусь відповіла, що мені треба поїхати. Я дуже здивувалася з її відповіді, але за наступну ніч зрозуміла, що дійсно треба поїхати і «розібратися» у цьому Йоганові, бо почуття – дивна штука, можуть за мить перевернути все у голові.

За кілька днів ми знову зідзвонилися і він одразу запитав, коли я зможу приїхати до нього в гості. Я знову зніяковіла, але відповіла, що треба приготуватися, зібрати речі, домовитися про непередбачувану відпустку на роботі. Йоган уважно все вислухав, а потім просто сказав: він зробить усе можливе для того, щоб я змогла приїхати.

Коротше кажучи, я за два місяці вже була готова і літаком прилетіла до того ж таки Гамбургу. Йоган чекав мене з табличкою і квітами на виході з аеропорту. Що мені одразу сподобалося у ньому, то це те, що він поводив себе дуже по-джентельменськи: подарував мені дуже гарні ромашки і ми поїхали до готелю! Він винайняв для мене номер у маленькому затишному готелі у передмісті… Коли ми приїхали, він допоміг мені занести усі речі, домовився про вечерю, бо вже було дуже пізно, і ми з ним повечеряли у номері, а далі розмовляли майже до самого ранку. Перед виходом він мене галантно поцілував у руку і ми домовилися, що він прийде після роботи, і ми підемо гуляти.

Ми практично кожен вечір гуляли по місту, їли піцу і німецьке морозиво, були на кількох безкоштовних концертах разом із друзями Йогана, я познайомилася із його рідними – старшим братом Генріхом і сестрою Клавдією. І Клавдія одразу наробила мені купу компліментів, а братові сказала, щоб мене не відпускав додому.

Так я поступово і закохалася у Йогана, а він мені згодом зізнався, що вже давно мене покохав, але переживав, щоб я не думала, що він має на меті якісь несерйозні чи миттєві бажання.

У передостанній вечір мого від’їзду він запросив мене до себе додому. Я купила вино і прикольну рамку для фото, як подарунок. Крім цього, я вирішила одягнути спеціально привезене плаття. Йоган зайшов за мною до готелю і ми разом поїхали до нього. Вже перед порогом його будинку я чомусь перелякалася, але він тільки посміхнувся і запросив першою зайти до будинку.

А там… на мене чекала вечірка на мою честь, його брат зі своєю жінкою, сестра із хлопцем, друзі і… мама з татом. Я так почервоніла, що його мама аж засміялася і просто дала мені в руки келих вина. А я від хвилювання подарувала рамку для фотографій не Йогану, а його мамі. Тепер уже всі почали сміятися. Вечір пройшов у хорошій та веселій атмосфері і я вже не поверталася до готелю, бо просто заснула у кріслі біля каміну.

Наступний день був узагалі особливим – почалося з того, що із самого ранку я отримала подарунок від мами Йогана – дуже гарну брошку-метелика, а сестра подарувала мені зимову шапку та шарф і сказала, що чекає мене у гості, бо на лижі цього року не поїде, якщо я не приїду до них. Йогана із самого ранку не було вдома – його батько сказав, що він скоро буде, бо «мусів» терміново поїхати на роботу. І він дійсно десь за годину повернувся. Ми поснідали і Йоган запросив мене погуляти біля будинку. І, коли ми гуляли, він почав розповідати мені, що я вчора всім сподобалася, а його тато сказав, щоб він подумав дуже серйозно і вирішив, що хоче від життя. А далі просто став на коліно і освідчився.

Я мало не зомліла від несподіванки… Потім я почала плакати, але, повитиравши сльози і перевівши дихання, дуже серйозно подивилася йому в очі, а потім сказала «Так». І знову заплакала… Десь за півгодини ми повернулися до будинку. Чомусь усі одразу зрозуміли, що сталося, і ми тільки підтвердили їхні здогадки своїми посмішками, а я – ще й сльозами.

Поверталася я додому вже зарученою дівчиною. Мама і тато були, м’яко кажучи, шоковані, брат із жінкою теж. Але брат відвів мене до окремої кімнати і попросив усе розповісти. Ми десь годину розмовляли, далі він покликав маму, а мене попросив вийти з кімнати. За півгодини мама вийшла і просто поцілувала мене у чоло…

Я дійсно приїхала на різдвяні та новорічні свята до Йогана. На цілих два тижні, і я вже не поселялася у готелі (посмішкаавт.). А за кілька місяців мої батьки і брат із жінкою також приїхали у гості до Німеччини. А далі, навпаки, – всі Бауери приїхали до нас… Наші мами відтоді щотижня зідзвонюються і говорять по кілька годин щоразу.

Вже за кілька місяців ми одружилися. Я вже давно вивчила німецьку, отримала економічну освіту і працюю у банківській сфері. І у нас вже є маленький синочок – Міхаель. Хоч я постійно називаю його Михайликом і розмовляю з ним і німецькою, і українською!

І, знаєте, я завжди буду вдячна Ужгороду за те, що завдяки йому знайшла свою долю».

Юрій КОПИНЕЦЬ

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне