Закохана в стендап: Валерія Мандзюк про участь у комедійних шоу та свою сім’ю. ФОТО, ВІДЕО

Вона може розсмішити кого завгодно і навіть головних коміків країни.

Її жарти – це, швидше, сміх крізь сльози, бо вони дуже особисті, продиктовані самим життям. Валерія Мандзюк – дівчина з багатодітної сім’ї, в якої ще є четверо братів та три сестри. Та попори всі життєві складнощі й проблеми, вона впевнено йде до своєї мрії і підкорює глядачів власною харизмою та непереможним почуттям гумору.

– Валеріє, готуючись до інтерв’ю, я переглянула, мабуть, усі твої відео в YouTube і зробила для себе висновок, що ти ще й дуже смілива дівчина. Адже погодься, не кожен має стільки впевненості, аби ризикнути взяти участь у всеукраїнських комедійних шоу.

– Я би не наважилася їхати в Київ на «Розсміши коміка», якщо була б не впевнена в тому, що роблю. Той матеріал, який я представила, перевірений не один раз і не на одному десятку людей. Це та низка жартів, яка «заходила» всюди, і я була переконана, що вони підуть. Можливо, не на 50 тис. грн, але підуть.

– Ти була двічі на «Розсміши коміка», і першого разу зупинилася на 5 тис. грн. Чому так сталося?

– Тоді я хотіла просто довести собі, що Лєра Мандзюк чогось варта. Планувала пройти одну хвилину й піти геть. Я зупинилася не через боязнь втратити 5 тис. грн чи обламатися.

Узагалі молоді активні йдуть туди навіть не через гроші, а просто щоб кайфонути, отримати певне задоволення від процесу. Я його отримала, навіть незважаючи на те, що мені було дуже страшно. Це стало для мене якимось свого роду визнанням і похвалою, як у школі. От я розказала добре віршик, і за це мене похвалив директор.

– Окрім похвали, ти виборола головний приз – 50 тис. грн. Це немалі гроші для 20-річної студентки.

– Так, поки що це найбільший заробіток, який у мене був зі стендапу (стендап – жанр сольного гумору, в якому комік виступає перед живою аудиторією, зазвичай спілкуючись із глядачем, – авт.). Ці гроші я витрачу на стендап. Поїду ще не на один відкритий мікрофон, аби перевірити інші жарти. Як заробила ці гроші, так і витрачу. На жаль, на стендапах в Україні багато не отримаєш. Тому я підзаробляю на весіллях.

– Ти працюєш тамадою?

– Це не зовсім так. Я займаюся розважанням гостей на весіллях. Адже я більше гуморист-комік, ніж ведуча. Чесно кажучи, мене на весіллях трохи «напрягають» традиції, але я це роблю, бо за це отримую гроші. Натомість розважальна програма є тим, що мені подобається. Я люблю спілкуватися з людьми, вільно почуваюся на публіці. Ще мені подобається те, що мікрофон дає таку владу, що можна і бізнесмена, і тракториста стригти під один гребінець. Мені «прикольно».

– Як ти зрозуміла, що в тебе виходить добре жартувати? Іноді віра в певний із наших талантів прищеплюється з дитинства, і людина виростає вже з чітким уявленням, що вона майбутній актор, модель, комік… Як було в тебе?

– Усе з точністю до навпаки. У дитинстві в мене, звичайно, були різні комедійні замальовки. Але вдома це все притуплялося і сковувалося, бо не личить дівчинці так поводитися. Узагалі я б мала закінчити школу, вийти заміж і працювати на полі. Так прийнято в селі. А там уже особливо не пожартуєш.

У школі я теж пробувала організовувати якісь гумористичні вечори на свята, але все це не схвалювалося. Смішним є те, що тепер до мене доходять слухи, що вчителі з мого села на Тячівщині кажуть: Валерія – приклад. Вона чогось досягла, і це завдяки нам. Це неправда. У школі не можна було розповідати гумористичні вірші й бути собою. На жаль, у селі таке виховання, що дітям дуже важко стати особистостями. Чим більше я щось робила, тим більше це все притуплювалося. Мабуть, якби мені ще в дитинстві сказали, що я молодець, я би досягла зараз значно більше.

– То твій гумористичний старт почався з університету?

– Так, після 11-го класу я поїхала вчитися в Мукачівському державному університеті на факультеті географії й там почала брати участь у різних КВК. Це були, мабуть, перші рази, коли так багато людей сміялося з моїх жартів і просило ще. Мені було «прикольно», звісно, коліна трусилися, але в цьому і є задоволення. Мандраж перед виступом, процес вигадування жартів, сам виступ. Я не боюся людей і не боюся, що їм не буде смішно.

– А бували такі випадки?

– Слава Богу, ні! Були поодинокі випадки, коли глядачам щось не подобалося. На одному зі стендапів жінка просто поскандалила зі мною й вийшла. Я сама винна в цьому. Жінка була задіяна в жарті, і я перегнула палицю. Але мені навіть це сподобалося, тому що я викликала в неї якісь емоції.

– Гумористичних жанрів є багато, але ти обрала саме стендап. За ним майбутнє в цій сфері?

– Поки що значного розвитку цього жанру в Україні я не бачу. Просто люблю працювати сама. Не люблю команди, надаю перевагу сольному гумору. Я знаю, що можу сама розсмішити публіку й зірвати шквал аплодисментів.

– Ти плануєш започаткувати свій сольний проект?

– Так, я хочу вже навесні робити сольні стендапи на Закарпатті. Поки що в трьох містах: Ужгороді, Мукачеві та Тячеві. На майбутнє також планую виступати сама. Адже поки що в області певної стендап-спільноти не бачу через відсутність хороших коміків. Хоча я б дуже хотіла, щоб цей жанр розвивався на Закарпатті й нам не потрібно було нікого запрошувати.

– Бути сольним проектом – це досить амбіційно і на це потрібні чималі кошти. Якщо б тобі запропонували десь попрацювати в команді, ти би погодилася?

– Так, на цей випадок у мене вже спакована сумка. Навіть інші міста не є перешкодою. Що мене тут тримає? Я це порівнюю із першим коханням. Я настільки закохана в стендап, що можу зірватися з місця й поїхати хоч на кінець світу заради своєї мрії. Якщо в мене постане вибір, заробляти тут весіллями або ж їхати стендапити в Києві безкоштовно, я оберу останній варіант.

– Але на голодний шлунок не дуже пожартуєш…

– Я це розумію, тому зараз починаю заробляти гроші. Уже погодилася і взяла якісь завдатки на весілля. Мене це, звісно, дуже сковує, бо я не зможу бути зовсім вільною, аби брати участь у різних концертах і виступах. Планую їхати на інші шоу, які влаштовує «Квартал 95». Зупинятись я і не думаю. Якщо моя кар’єра не складеться в гумористичній сфері, то працюватиму за професією, із жартами буду продавати туристичні путівки. Але поки моє навчання та університет на другому місці.

– А як до цього ставиться твоя сім’я? Та й загалом до твого гумору?

– Ви знаєте, що я з багатодітної сім’ї. У мене четверо старших братів і троє сестер. Звісно, вони переживають за мене. І їм не подобаються мої жарти, особливо коли вони про них. Тому що я часто розповідаю про надто особисте, сімейне, ті речі, про які не прийнято говорити. А я до цього так ставлюся, що в мене не існує теми, про яку не дозволено говорити. Тим паче, чогось нецензурного в моїх виступах немає. Я хотіла, щоб про мою історію почула вся Україна. Бо в мене з самого дитинства непроста сімейна ситуація. Оскільки нас восьмеро, у нас немає тата, мама весь час була на заробітках, а виховували мене мої старші брати й сестри. Зараз мені залишається з цього тільки сміятися. Виховання в мене як такого не було. Мені не розказували що добре, а що погано, що можна, а що заборонено. Частково це робили старші брати й сестри. Але я не назвала би це вихованням. Тому що це повинні робити батьки. Утім, на щастя, у нас у сім’ї немає нікого невихованого. Ми просто розуміли, що нас немає кому виховувати, і тягнулися один за одним. Розуміли, що можна, а що ні, і намагалися формувати себе самі.

– Не боїшся, що твоє сценічне амплуа – дівчинки з багатодітної сім’ї – стане в подальшому перепоною для творчого розвитку. Адже більша половина твоїх жартів побудована саме на цій темі. Що далі?

– Ні, не боюся. Я дуже люблю чорний гумор. І думаю, що далі писатиму в цьому напрямі. Я люблю видавати жесть. Узагалі якісь такі гострі соціальні теми, які виходять за межі, зачіпають за живе й викликають у глядачів емоції. Бо часто люди, що приходять на стендап і сидять у перших рядах, дуже бояться запитань і взагалі не готові до живого спілкування. Мені це навіть подобається.