Художниця-аматорка з Ужгорода продає свої картини просто неба

60-річна Маріанна Солтук з Ужгорода почала малювати 10 років тому. Картини продає перед своїм будинком на зеленій зоні. Під деревами розкладена туристична палатка. Жінка сидить за столом, читає книгу. Познайомилися.

– За освітою філолог, по роботі географ, у третій школі викладала економіку. Третій рік на пенсії. Малюю, читаю, з собакою гуляю, – розповідає Маріанна Дмитрівна.

Каже, творити почала в 50-річному віці.

– Моя мама якось сказала: «Треба би нам у хаті намалювати ікони». Я нічого не відповіла, але про себе подумала: «Та хто ж їх намалює?» Десять років тому поїхала на море у Крим. Сиджу на березі, милуюсь безкраїм морем і думаю: «Як добре би було це намалювати». За два метри лежав на піску звичайний канцелярський олівець. Олівець на березі моря? Щось незвичне. Зрозуміла, що це якийсь знак, підняла той олівець. На ринку просила в продавців картонні коробки, які слугували тарою, і малювала на них.

Протягом 8 років аматорка писала картини пастельними фарбами, другий рік – гуашшю.

– Пастель нестійка, її треба зберігати під склом, – пояснює. – Почала малювати гуашшю.

Для всіх членів сім’ї та родичів Маріанна намалювала іменні ікони. Вони зберігаються в маминому будинку в Невицькому. Морські пейзажі висять на стінах власної квартири як спогад про хороший відпочинок. Є також гірські краєвиди, квіти, портрети. За бажанням сусідів розмалювала стіну будинку. Тематика – закарпатська.

– Ідеї приходять самі по собі. Одного дня можу малювати пейзаж, наступного – портрет, третього – просто розіллю фарби, вийдуть якісь фігурки. Це алегоричні картини. За декілька днів додаю штрихи, завершую роботу, ставлю на підрамники. Усе життя брала від природи. Те, що в мені накопичилося, віддаю у вигляді картин.

Свою співрозмовницю запитую, як перехожі реагують на виставку картин просто неба.

– Кожна людина поспішає у своїх справах. І враз перед нею з’являється щось гарне. Дехто зупиняється, цікавиться, розпитує, купує мої роботи. А чому б і ні? Продаю дешево – по 200 гривень. Буває, що замовляють. Одна жінка захотіла, аби я намалювала її портрет на тлі рахівських гір. Роботою була задоволена, від щастя почувалася на сьомому небі. Інша замовила маки для кухні. Один п’яничка спитав: «А ви можете намалювати мій портрет у вигляді карикатури?» Карикатури не пробувала, але він був наполегливим. Сфотографувала його, намалювала такого, як є в житті. Він як побачив, то зніяковів: «Я такий старий?»

Маріанна зізнається, що сама дивується своєму хисту до творчості. Припускає, що це реінкарнація.

– Один із маминих братів не повернувся додому після Другої світової війни. Нам про нього нічого не відомо. В одній із передач по радіо розповіли про іконописця Белея, який колись жив у селі сусідньої Угорщини. Думаю, цей чоловік і був моїм вуйком. Його комета прилетіла до мене, пробудила в мені талант живописця.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора