Персики на виноградівській Чорній горі плодоносять із червня до кінця вересня

Опубліковано: | Переглядів: 566
  • Поділіться із друзями:

bodnaryukЛітній дощ на вершині Чорної гори. У таку пору залишається тільки перечікувати під легким навісом, смакуючи прохолодне біле вино. За кілька днів такої можливості не буде. Синоптики обіцяють стабільну спеку. Персиковий сад, отримавши вдосталь спочатку вологи, а тепер сонця, почне щедро плодоносити. І тоді вже для його господаря Дмитра Боднарюка з родиною настане пора інтенсивного й щоденного збирання урожаю, на який щодня чекатимуть оптовики. І так до середини осені.

Пан Дмитро підібрав сорти таким чином, щоб плодоносили не менше трьох місяців підряд – кожен має свій час достигання. 2 гектари саду на вершині вулкана (гора – вулканічного походження) дають у сприятливий рік кілька десятків тонн персиків. Зараз Дмитро і його брат Степан вирощують їх на чотирьохгектарній площі. Це переважно гірські тераси, викладені камінням.

«Нич із тої землі не буде»

А все починалося на зламі 1990-х, у час очікування змін і намагання щось вирішити самостійно. Дмитро і Степан на зміни дивилися не стільки з політичного, як із господарського боку. І вирішили започаткувати фермерський рух. Спроби Боднарюків добитися землі для вирощування сільгосппродукції довго не мали успіху, хоча вільні земельні запаси на той час були. Нарешті на одному з форумів Дмитро не стримався, вийшов на трибуну й заявив, що влада своїм опором, стримуванням приватного фермерства штовхає людей «брати в руки кулемет». Чи то цей виступ, чи нові рішення на рівні Києва були причиною, але братам нарешті запропонували землю на Чорній горі.

– Скільки вам треба землі? – спитали в міськраді.

– По 25 сотин, – відказав Дмитро.

– Чому по 25? –  озвався один із чиновників. – Беріть по гектару!

Він явно насміхався з початкуючих фермерів і, напевне, знав, чому. Землю Боднарюкам виділяли найгіршу – під самою вершиною Чорної гори, висота якої 565 метрів над рівнем моря. Бідний ґрунт упереміш із камінням та валунами переважно вулканічного походження міг привабити хіба що сліпого. Досвідчені агрономи, які працювали на цій горі, тільки поспівчували початкуючим садівникам. «Нич із тої землі не буде… Там усьо вимерзне». Та Боднарюки мали не лише впертість, а й власні ідеї, які виникли не на голому місці. Беручи землю, вони вирішили зайнятися цілком конкретною культурою – персиками. І не випадково.

– Колись я працював на плодоконсервному заводі й був шокований ціною на персики, – розповідає Дмитро. – Для переробки привозили не відбірні плоди а, скажемо так, «сміття». І воно коштувало тоді 4 радянські рублі за кіло! Тобто в 40 разів дорожче, ніж яблука, дорожче за будь-які фрукти. Причому завод забирав урожай без жодних обмежень. Якраз ідея вирощувати персики й здавати на переробний завод підштовхнула до садівництва.

Читайте також: Як живе ґаздиня Чорної гори. ВІДЕО

Контраргументів для того, щоб відмовитися від задуму, було більш ніж достатньо. Відсутність потрібних знань, важкодоступність самої ділянки (щоб добратися до неї під вершину, треба витратити не одну тисячу калорій), повне запустіння землі. Та й із близьких мало хто підтримував ідею Боднарюків. Брати ж не лише наполягали на своєму, а й вирішили присвятити себе персикам всерйоз, тобто залишити роботу на підприємстві й зайнятися виключно садівництвом.

Але початок не обіцяв нічого доброго. Далеко не всі досвідчені садівники Берегівського району хотіли допомогти молодим фермерам. «Нічего у вас не получится. Персик росте только у нас, в Бене» – спокійно, але зверхньо відказав один із садівників, що привіз урожай персиків на виноградівський базар. Але інший колега був більш товариський, допоміг придбати саджанці, дав цінні поради. Традиційні радянські сорти з науково-дослідного інституту стали першими деревами, на які зробили ставку Дмитро з братом. Згодом виявилося, що рекомендовані вітчизняні сорти – далеко не найкращий варіант, щоб робити з цього бізнес. Тим більше, що сорт Київський та йому подібні більше підходили для промислової переробки, а не для продажу в свіжому вигляді. А переробка на той час уже заглухла намертво.

Як спрацьовує генетична пам’ять

Хто знає, як би склалася доля персикового саду, коли б не впертість, фізична (спортивна) підготовка й гени, отримані від тої частини українства, яка не мириться з обставинами. Щоб було зрозуміло, про що йдеться, – невеличка вставка про генетичну пам’ять.

Тут потрібно згадати деякі факти з історії козацтва. Другою після Запоріжжя вольницею для українців стала територія сучасної Румунії. За Дунай переходили найбільш активні втікачі, адже тут можна було зустріти одноплемінників, які поселилися ще в часи Київської Русі. Одне з поселень утворилося аж під югославським кордоном, у містечку Банат. Батьки Дмитра Боднарюка жили в селі Корнуци, займалися звичною селянською роботою. У роки Другої світової війни главу сімейства Петра демобілізували в армію, яка входила у гітлерівську коаліцію. Словосполучення «солдат вермахту» звучить провокативно, але ж у яку ще армію могли призвати громадянина тодішньої Румунії. Сталінську? Американську?

По закінченні Другої світової Петро Боднарюк повернувся до своєї землі й до свого ж таки плуга. А в 1948 році українців почали «добровільно» переселяти в Радянський Союз. Практично все село Корнуци потрапило на Херсонщину. Правда, румунська сторона не стрималася й попередила, що почне таку ж процедуру депортації щодо румунів, які проживають в СРСР. На цьому «велике переселення» закінчилося. Більшість братів і сестер Боднарюків за маминою лінією так і залишилися далеко за Дунаєм, а сім’я Петра почала свою одіссею по Україні.

Дмитро БОДНАРЮК зі своїми «підопічними»

Взагалі доля задунайських українців – одна з найтрагічніших сторінок в історії нашої нації. Територія нинішньої Румунії була свого часу одним із центрів вільного українства, козацькою напівдержавою. Запорожці за Дунаєм тут здобули вольницю, яку втратили на території Російської імперії. І все ж найбільший етнічний занепад українців відбувся саме в Румунії за часів Чаушеску, про що свідчать офіційні статистичні дані. Якщо у 40-х роках минулого століття тут було зареєстровано понад 800 тисяч українців, то зараз їх нараховується, здається, близько 60 тисяч! Тільки історична випадковість витягла Боднарюків із тих небезпечних обставин, у яких можна було легко втратити національну ідентичність. Географію їх мандрів можна визначати за місцем народження 8 дітей. Старші з’явилися на світ іще в Румунії, потім на Херсонщині – середні брати й сестри, інші – в Чернівцях, а молодші – близнюки Дмитро і Степан – на Закарпатті…

На Чорній горі сади ніколи не замерзають

– У 1992 році ні ті, хто виділяв нам землю на самій верхотурі, ні будь-хто інший не здогадувався, що саме ця вершина просто унікальна. За своєю кліматичною ситуацією дуже небагато географічних точок Європи можуть порівнятися з Чорною горою. В Україні подібних місцин узагалі немає. За ці чверть століття, наприклад, у Криму й Молдові персикові сади вимерзали 5 – 8 разів, а на Чорній горі поки що не було жодного випадку! Справа в тому, що навіть узимку схил гори, тераси якої викладені з вулканічного каміння, акумулює тепло сонця і протягом ночі виділяє його, що не дає деревам замерзати. Причому різниця між температурою на вершині й біля підніжжя разюча. (Не забуваймо, що коли вгорі є ще сонячне світло, місто внизу вже вкрите зимовими сутінками). Наприклад, коли серед зими викопуємо там черговий басейн, сонце пригріває так, що доводиться знімати одежу аж до сорочок. Навіть устигаємо трохи засмагнути. Коли ж під вечір спускаємося, температура падає з кожним кроком униз, і в самому Виноградові термометр показує 5 градусів морозу! – розповідає Дмитро.

До речі, про «черговий басейн». Їх у персиковому саду Боднарюків не один десяток. Вони заповнені дощовою водою, а також водою з гірського потічка, до якого брати проклали кілометр труб. Кожен із таких басейнів завглибшки в середньому 2 метри і площею близько 20 квадратних метрів відіграє надзвичайно важливу роль. У засушливі дні вода звідси йде на полив персикового саду, суниць та іншої городини, яку Боднарюки вирощують для себе й на продаж. Кількість басейнів така, що їх вмісту цілком вистачає пережити спеку.

Чим більше персиків, тим легше їх реалізувати. Адже попит на них є по всій Україні, особливо у великих містах. Але щоб приїхати за фруктами, скажімо, з Києва, підприємець повинен розраховувати на десятки тонн, інакше везти їх із Закарпаття не дуже вигідно. Переважна більшість сортів у Боднарюка – італійські, іспанські: соковиті, привабливі на вигляд.

Попри збільшення врожаїв, із кожним роком працюється легше. І не тільки тому, що вже звикли до саме такої роботи. Дмитро і Степан за цей час (кожен у власному саду) поставили підйомники, які працюють від дизельного генератора. До речі, наявність власної електроенергії дозволяє непогано облаштувати свій побут на горі. Адже більшу частину року вони проводять саме тут.

– На початку ми копали всю землю, вибирали зайву траву, й лише потім випадково зрозуміли, що вона в саду дуже потрібна, бо втримує вологу, не дає руйнуватися корисному ґрунтові, – каже мій співрозмовник. – Виходить, ми витрачали купу сил на зовсім не потрібну роботу. Тепер обкопуємо тільки навкруг дерева, а решта землі залишається під травою.

Такий сад може привернути увагу місцевих злодюжок. Але поживитися чужим урожаєм на горі не так і просто. Братів Боднарюків у Виноградові знають добре, і кожна спроба вломитися на їхню територію може скінчитися плачевно. До речі, двоє виноградівців, повернувшись із ув’язнення, спробували було винести з саду плоди. Але брати швидко вирахували «гостей» і… ну, словом, переконали хлопців, що таке робити не слід.

Гроші для Марії

І нарешті про перспективи. Взагалі-то, місця для нових садів є, говорить пан Дмитро, але не вистачає бажаючих працювати на горі. Ділянки навкруг і досі заростають чагарниками. Навіть заїжджі німецькі підприємці, які заклали свій персиковий сад, можуть його втратити, якщо за ним не будуть слідкувати. Нема інте­ресу до персиків не лише в людей, а й у держави. Боднарюки досі жодного разу не змогли скористатися державними грошима, які передбачені на розвиток садівництва. Певний час фермери цікавилися цим питанням, але реалії виявилися невтішними. Спроби законно отримати державну допомогу завершилися нічим. Тому що, на думку пана Дмитра, всі кошти ділилися між тими, хто їх «може» взяти. Для цього навіть не треба нічого садити, а взяти в оренду голу бідну землю, оформити під неї допомогу і… далі всі розуміють. Єдиний раз «посередники» пропонували державну допомогу за 30 відсотків «відкату», але фермер, звісно, не згодився.

Зате в рамках підтримки етнічних угорців уже другий рік з Угорщини надходить фінансова допомога для підприємців Закарпаття. Оскільки дружина Дмитра Марія за національністю угорка, то й у неї є підстави отримати тих 10 тисяч євро під садівництво. Допомога як на потреби саду невелика, каже Дмитро, але її реально отримати. Торік угорські гроші «не дійшли» до Боднарюків, оскільки кошти роздавали без серйозного підтвердження підприємницької або фермерської бази. Як наслідок, далеко не всі використали їх за призначенням, а ті, хто мав для цього всі підстави, були обійдені. В 2017-му Угорщина робить прискіпливіший відбір. А отже, у Боднарюків є надія, що персикове господарство – найбільше на Закарпатті – отримає цю суму…

Незважаючи на цілорічну зайнятість, мій співбесідник мало схожий на заклопотаного селянина. Він, як і раніше, виїжджає на гору на своєму спортивному велосипеді, попри клопоти встигає з друзями відпочити, пограти в теніс. Дружина Марійка теж дуже часто пропадає на Чорній горі, хоч спочатку твердо обіцяла, що працювати в саду точно не буде. Трудиться там і син Дмитро, але останнім часом мусить більше займатися реалізацією…

А ось і дощик минув. Сонячний промінь заграв на графині з прозорим виноградним напоєм. До речі, все вино пана Дмитра вже продане на десятиліття наперед. Щороку покупець забирає його і без запитань розраховується за існуючою на той момент ціною. Ну, хіба для себе й гостя-журналіста трохи залишилося…

Василь ГОРВАТ
м. Виноградів

«Карпатський об’єктив»

Залиште свій коментар

Loading...

Анонси подій

Липень 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
« Чер   Сер »
      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31       

Останні новини

Переглянути всі Останні новини
city.uz.ua crossword

    Різне:

  • ТБ програма

  • Гороскоп

  • База крадених велосипедів

  • Рецепти

  • Погода

    • Ужгород

      Дощ до завтрашнього ранку, починаючись знову завтра вдень.

      • Невелика Хмарність

        Зараз: 20.24°C/1012.88гПа

      • Незначний Дощ

        Об 23 годині: 19.09°C/1012.6гПа

      • Невелика Хмарність

        Об 00 годині: 19.41°C/1012.43гПа

      • Невелика Хмарність

        Об 01 годині: 20.49°C/1012.22гПа

      • Невелика Хмарність

        Об 02 годині: 21.97°C/1011.89гПа

    • Мукачеве

      Дощ до завтрашнього ранку, починаючись знову завтра вдень.

      • Невелика Хмарність

        Зараз: 21.23°C/1012.65гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 23 годині: 19.64°C/1012.45гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 00 годині: 19.53°C/1012.27гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 01 годині: 20.18°C/1012.06гПа

      • Незначний Дощ

        Об 02 годині: 21.43°C/1011.74гПа

    • Берегове

      Дощ до завтрашнього ранку, починаючись знову завтра вдень.

      • Невелика Хмарність

        Зараз: 21.63°C/1012.37гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 23 годині: 19.14°C/1012.11гПа

      • Невеликий Дощ

        Об 00 годині: 19.46°C/1011.92гПа

      • Незначний Дощ

        Об 01 годині: 20.69°C/1011.73гПа

      • Невелика Хмарність

        Об 02 годині: 22.49°C/1011.42гПа

    Ми в соцмережах:

Спецпроекти

Заробітчани

Життєві історії

Запитання юристу

Історія Закарпаття

Новини Закарпаття

Спортивні новини

Надзвичайні та кримінальні події